Нюанси розвитку

Ринок цифрового друку на пострадянських просторах зростає, і має величезні перспективи. Проте, є нюанси, пов'язані з методикою оцінки цього зростання. Якщо брати до уваги ставлення кількості та продуктивності інстальованої за певний період техніки до відповідних показників вже працюючої на ринку, то виходять дуже пристойні цифри. Однак коли переходимо на абсолютні значення, то вони не вражають, якщо порівнювати з тією ж Європою та Америкою, які мають відсоткове зростання гірше, ніж у нас.

Наведемо приклад. У Німеччині працює близько 5 тис. машин Xerox класу Sfida. Їхня сумарна максимальна продуктивність близько 500 млн кліків А3 на місяць. Аналогічний показник однієї машини класу iGen3 при повному завантаженні – 1 млн. кліків А3 на місяць. Припустимо, що після Ipex три машини iGen3 встановили у Німеччині, і тоді приріст продуктивності парку цифрової техніки класу Graphic Arts становитиме 0,6%. Приріст за її кількістю – лише 0,06%.

Для України, де експлуатується близько 20 машин Sfida (максимальна сумарна продуктивність – близько 2 млн кліків на місяць), за можливої появи першої iGen3 аналогічні показники становитимуть відповідно 50 і 5%. Ці розрахунки вельми приблизні, проте чітко відбивають описані вище тенденції розвитку. Таким чином, ми бачимо, що, незважаючи на зростання ринку цифрового друку у відсотках, його збільшення в контексті загального обсягу поліграфічної продукції не таке помітне, як у розвинених країнах.

Причини відставання

Першою з них буде молодість українського ринку, друга – економічне відставання, яке, окрім відсутності достатнього попиту на послугу цифрового друку, приховує в собі побиту тему вартості робочої сили в СНД та країнах третього світу. Для Києва ціна на офсетний друк у 50–60 дол. за 500 аркушів формату А3 (4+0) без вартості паперу є цілком реальною. Звідси отримуємо 10–12 центів за копію, причому сюди вже закладено рентабельність на рівні щонайменше 50%. У разі цифрового обладнання 10–12 центів – це вартість друку без прибутку власника машини.

Цифрова техніка відрізняється за продуктивністю та вартістю. Чим вони більші, тим більше «промислової» буде модель і тим менша собівартість друку. Принцип відомий, але!

1. У сегменті малих тиражів альтернативи цифровому друку немає – це факт.

2. Витратні матеріали (насамперед тонери) для цифрових машин добре запатентовані. «Рецепт» їхнього приготування – комерційна таємниця, що відводить виробнику роль монополіста, чого не скажеш про ринок матеріалів для офсету, де монополію замінює вільна конкурентна боротьба.

3. Наслідком п. 2 є те, що, встановлюючи ціни на носії, виробник може не ґрунтуватися на принципах собівартості, рентабельності тощо. Ціноутворенням керує суто маркетинг.

Про майбутнє цифрового друку

Найпростішим прикладом є тонер для Xerox DC 12 і DC 2045/2060/5252/6060/7000/8000. У таких машинах він однаковий, але для DC 12 у перерахунку на кілограм коштує вдвічі дорожче, ніж для решти. Отже, якщо для обладнання типу DC 12, Canon CLC 3220, Konica Minolta bizhub Pro C350 та ін. собівартість відбитка становить 15-20 центів за А3 (4+0), то для топових моделей Xerox iGen3, HP Indigo press 5000, Konica Minolta bizhub. При цьому різниця в ціні машин складає півтора порядку (!), а собівартість відбитка відрізняється лише у 2-2,5 рази. Але неважко здогадатися, що навіть із такою собівартістю виробники отримують прибуток на продажах носіїв (особливо тонері). Фактично, встановлюючи цифрову машину, продавець тільки починає заробляти на ній, продаючи її власнику розхідники, а той, визначаючи собівартість друку на високопродуктивній техніці в Європі та Штатах, керується не собівартістю розхідників та запчастин, а кон'юнктурою поліграфічного ринку. На Заході ціна 5–10 центів за відбиток формату А3 (4+0) дозволяє повноцінно конкурувати з офсетом на тиражах до 3000 прим. Під повноцінною конкуренцією мається на увазі не ситуативний вибір цифрового способу, коли терміни змушують закрити очі на вищу вартість друку, а той випадок, коли вона дійсно дешевша за офсетну. За такого підходу ціна останньої, обумовлена дорожчою робочою силою, є основною відмінністю ґрунту, на якому розвивається ринок цифри в розвинених країнах та Україні. І все було б нічого, але проти максимальної рентабельної зарубіжної планки у 3000 відбитків у наших умовах ми отримуємо лише 500. З урахуванням вимог до термінів та стабільності якості стає очевидним, що для друку 500 та 3000 л. (Це граничний розмір замовлення, в середньому ж виходить менше) потрібні різні за класом машини. Звичайно, на маленькій техніці типу Xerox DC 12 можна надрукувати як 500, так і 3000 літрів, але різнотон і витрачений час не сподобаються клієнту. Тому для побудови повноцінної цифрової друкарні потрібне обладнання більшої продуктивності. Але наскільки більшою? Крім того, купівля топових моделей для чисто комерційного друку малоефективна, оскільки за нинішніх ринкових умов повністю завантажити її важко.

Щоб заробляти на цифровій машині з рекомендованим місячним навантаженням 0,5–1 млн відбитків А3 при планці рентабельності 400–500. тиражами 200-500 л. І при цілодобовій роботі шість днів на тиждень друкарня має виконувати 100–200 замовлень на добу. А якщо до цього додати дрібні роботи об'ємом 1–100 л. формату А3, то при такому завантаженні знадобиться фірма зі штатом понад 50 чол. та 2–5 тис. податкових накладних на місяць, тобто необхідно приміщення площею 500 м2 ближче до центру міста або неслабкий відділ кур'єрської доставки.

Звичайно, можна говорити про друк складної продукції, де загальна кількість аркушів становить ті ж 3000 (формат А3), а при цьому на кожен зі спусків доводиться, скажімо, по 100 л. Але таких замовлень мало, і ґрунтувати на них бізнесплан я не став би.

Безумовною перевагою цифри є друк змінних даних, проте сьогоднішній обсяг комерційних замовлень такого типу в Україні не дозволяє відкривати комерційну друкарню з розрахунком на них.

Світле майбутнє

Логічно було б очікувати від виробників цифрової техніки перегляду цін на витратні матеріали для цифрових машин у країнах третього світу для більш ефективної конкуренції з офсетом та швидшого зростання ринку. Проте тим простіше почекати, поки подорожчає офсет, ніж вводити диференційований підхід, як це було, наприклад, на банках із радянським згущеним молоком: «ціна 1-го пояса, 2-го, 3-го». Адже цифрова технологія ще дуже молода і потребує величезних коштів на розвиток, а рівень собівартості друку є платою за це.

Загалом, моя думка зводиться до того, що купівля та завантаження великої кількості топових цифрових машин малотиражними оперативними комерційними роботами, в яких не використовуються унікальні можливості цифри, недоступні офсету, найближчими роками нереальні. Їх купуватимуть і вже купують переважно під конкретні проекти (друк рахунків за будь-які послуги великими операторами ринку тощо). Дуже цікавою сферою застосування промислового цифрового обладнання міг би стати директ-мейл, але на відміну від Заходу масового поширення у чистому вигляді він поки не набув, хоча його час, безперечно, настане.

У принципі, за наявності розвиненої інфраструктури прийому та супроводу замовлень завантаження 200–300 тис. відбитків А3 (4+0) на місяць можна «назбирати». А якщо до цього додати і деякий приватний капітал, готовий працювати на перспективу, то ймовірно поява топової (завантаженої на 50% і з великим запасом продуктивності) суто комерційної цифрової машини в одному з великих міст нашої країни. Однак ціна офсету буде суворим обмежувачем для розвитку, який, як уже говорилося, зможе піти в основному шляхом збільшення кількості замовлень, а не тиражів. За такого завантаження техніки окупність проекту буде досить довгою, за мірками українського кредитного ринку з його кредитними ставками. Тут у виграші виявиться гравець із більшими фінансовими ресурсами на момент придбання обладнання.

Поява такого проекту «з нуля» є малоймовірною, тому, швидше за все, на роль флагмана можуть претендувати кілька київських компаній та кілька в регіонах. Подальший розвиток сегменту цифрового друку проходитиме повільно, у міру зростання рівня життя в Україні та попиту на типово «цифровий друк», що призведе до зростання вартості робочої сили та, як наслідок, цін на офсет.

Про автора:

Юрій Іванченко, технічний директор цифрової друкарні «Фастпринт», Київ

(дві машини Xerox DC 12, дві DC 2060).